категорії: репортаж

Jazz Bez - 10 днів джазу. Нарешті суб'єктивно.

теґи: Jazz bez 2009, Дзиґа, Львів, джаз

У неділю, 13 грудня, закінчився Дев'ятий міжнародний джазовий фестиваль Jazz Bez. Відповідно, час оглянутись і спробувати осмислити його у тому вигляді, в якому він вдався.

Перш за все фест уже не так джазовий, як навколоджазовий: переважна більшість його учасників загравала на межі стилів, тяжіючи то до етно, то до фрі-джазу, то до wold music  або й взагалі подавалися у глухі електронні хащі. Лише кілька груп грали у чіткому жанрі, і у всіх випадках це був фанк. Усім іншим у межах мейнстріму було тісно, тож вони розтягували поняття джазу до потрібного їм звучання.

Загалом виконавців, представлених на цьому фестивалі, можна поділити на дві групи. До одної зарахувати жанровиків, чия музика може бути названа одним словом: це був бі-боп у виконанні New Bone і фанк, представлений гуртами Ad Libitum, Ігор Закус&Z-band, Hot Potato project і ще трохи джаз-року від Witnesses of Fusion. Про цих розповідати немає особливо що. Як йогурти не однаково корисні, так і концерти відрізнялися якістю і смаком.

ArticleImage_2_55067.jpg

Найкраще вдалося виступити, мабуть, російським Witnesses of Fusion та єгипетському Hot Potato project – і в музиці, й у виконанні. Росіяни подивували введенням у групу вібрафона, від чого їх енергійна і мелодійна музика набула несподіваних різдвяних мотивів. Єгиптяни ж протиставили цьому африканський біт на конгах і етнічні мотиви свого регіону, грамотно вплетені в полотно загального фанку з просто чудовою басовою партією. Завдяки їм ми приблизно уявляємо якість груп – вихованців Каїрського джаз-клубу. А ось рідних львів'ян ми змогли оцінити у понеділок, коли вихованці JazzClub.Lviv гурт Ad Libitum представляли нову програму. Враховуючи, що клуб існує ще тільки рік, видно, що він допоміг молодому гурту навчитися багатьох фахових секретів. Те, що музика у них ще не оригінальна, сподіваюся, з часом виправиться, бо наразі група вже готова до самостійного життя.

Не зміг викликати у мене естетичної насолоди Ігор Закусов зі своїм Z-band: і грали без ентузіазму, і звук був вельми посередній. Аналогічно не втішили New Bone: грубувата музика їм вдалася, голосна й невишукана. Хоча обидві групи складаються з фахівців. Ну, "не пішло" їм цього разу. Жаль, але не критично. Бо "пішло" натомість всім іншим проектам, які грали на стиках жанрів, а таких була більшість. По-перше, це Мар'яна Садовська із німецьким тріо Borderland, що відкрила фестиваль. Неперевершена Мар'яна зі своїм пронизливим етно-вокалом, з індійською гармонією і шаленим піаністом, який віртуозно розправлявся з роялем, поки співачка розказувала історії написання своїх пісень.

Ну, і далі в хронологічному порядку. В суботу це були Shockolad+PL, які виступили з септетом музикантів муніципального оркестру Leopolis. Новий твір вони презентували тільки один -  "Сезам", аранжований спільно з львівською ж композиторкою Богданою Фроляк. Зате всі інші виконали в нових обробках для оркестру. Концерт відіграли дуже професійно (відчувалася консерваторія за плечима у майже всіх музикантів), але з трохи затягнутими імпровізаційними частинами, які так далеко відводили слухача від оригінальної народної мелодії, що повертатися до неї потім було навіть незвично.

ArticleImage_4_55067.jpgНаступного дня слухачі мали можливість насолодитися діаметрально протилежними проектами  Jagodzinski Trio, які виконують джазові обробки Шопена на фортепіано в супроводі ударних і контрабасу – щонайакадемічнішого джазу, який тільки може бути, якому тільки у філармонії й місце. За ними виступив фрі-джазовий колектив Avtokar: Sanders-Trzaska-Zimpel-Тоkar з його атональною і сонористичною музикою. Avtokar за свій виступ зіграли тільки дві довжелезні композиції і ще одну коротеньку імпровізацію на біс.

Здавалося, що вони намагалися не надто шокувати розімлілу від Ягодзінського публіку: на відміну від більшості фрі-джазових концертів, що проходили останнім часом у Львові, на цьому музика була принаймні ритмічною. Завдяки акустиці філармонії всі, крім контрабасу, грали без підсилення. Їх музика вдалася напрочуд наративною: здавалося, що Тшаска на саксофоні розповідає якусь історію (до такої інтерпретації мене спонукало його фразування, подібне звучанням на розмовну мову), а Зімпель ілюструє її звуковими спецефектами. Хто міг порівнювати цей концерт з виступом Токаря із Зімпелем на Тижні Актуального Мистецтва цього року, відчув, що вони не використовували навіть третини доступних їм засобів вираження технік гри. Це добра ознака: музиканти зібралися, щоби передати певне музичне повідомлення, а не просто похизуватися технікою.

Понеділок і вівторок були днями Джаз-Клубу й відзначилися такими собі "квартирниками" – концертами в "Квартирі 35" – в понеділок згаданих Ad Libitum, а у вівторок – BEZ SPOGADIV (львівський гурт MT-3, що для свіжішого звучання приєднав до себе голландського музиканта українського походження, гітариста  Александра Максиміва.

ArticleImage_1_55067.jpgВ середу у Філармонії виступили два цікаві колективи з Росії та Білорусі – Happy55 та  GURZUF. Перші грали приджазовані авторські п'єси для фортепіано в супроводі ударних і контрабасу, що цілком би годились для виконання студентами музучилищ, а другі у складі баяну з ударними демонстрували можливості цього інструменту. Обидві групи грали чудово, але якщо першим місце тільки в концертних залах, то GURZUF все-таки краще би дивився на опен-ейрі з наметами і вогниками – їх звукові тісно у стінах будь-якого приміщення.

Концерт найбільш міжнародного проекту всього ДжазБезу Doneda-Yaremchuk-Blondi-Nakatani, чий національний розмах охопив країни від Японії через Україну до Франції, відбувся в театрі. ім. Заньковецької у четвер. За весь концерт зіграли хіба кілька нот, решту часу видобуваючи з інструментів не зовсім ті звуки, для яких вони були призначені – цілком у руслі контемпорарі і сонористики. Дійство розпочалось із сопіння духових, яке перейшло в коротку боротьбу між саксофоном і кларнетом, ілюстровану препарованим роялем, після чого повернулися до легких півпридихів і постукувань, а від них до різких зойків духових – і так весь концерт, то натягуючи нерви публіки до краю, то відпускаючи. І ось уже покидають зал перші відвідувачі, яких і так зібралося явно більше, ніж може бути у Львові любителів фрі-джазу, але музиці це тільки на користь, бо кроки людей, що виходять, додають їй нових нот.

Після них виступили згадувані вже московські джаз-рокери Witnesses of Fusion. Вони  потішили передовсім своїм складом, у якому до соло- і бас-гітари з ударними додали ще й вібрафон. Його м'який і чистий металевий тон надає їхній музиці атмосфери святковості. Це добірний джаз-рок, зроблений за всіма канонами жанру, але нітрохи не нудний, драйвовий, мелодійний (місцями навіть по-попсовому) і чудово виконаний. Їх музика – такі собі популярні п'єски з темою і розвитком, за звучанням легкі, пісенні, майже попсові, тембри м'які й затишні.

ArticleImage_3_55067.jpgУ п'ятницю першою була команда з Польщі під назвою EMPE-3 у складі пари духових, контрабасу та ударних. Зрозуміло, що такий склад по-диктаторському впливає на музику. Група не могла уникнути діалогу пари духових. Причому інструменти в цій парі змінювали від композиції до композиції: у першій це були баритон і тенор, в другій – тенор, сакс і кларнет, далі – різні їхні комбінації. Музиканти дуже "економно" використовували ноти, частіше надавали перевагу кружлянню кількома звуками, передаючи через них всю потрібну експресію, стиснувши простір так, щоби розгул саксофонної імпровізації в широкому спектрі сприймався як "нарешті", як справжнє звільнення.  Їхня музика – кросворд для етномузикологів, які би мали добру забавку зимовими вечорами, відгадуючи, який елемент звідки взятий.   Не те, щоби вони не вписувалися в етнічні композиції – ні, тяжіння до етно і до джазу було розведене по різних композиціях, але однаково несподівано було це слухати; ніби два різні концерти. Завершив день доволі млявий виступ без сумніву найкращого джазового басиста країни  Ігоря Закуса та Z-Band, які привезли програму дворічної давності, та й її виконували з відчутною втомою від дороги і думками про майбутні гастролі.

Суботній вечір заповнили три гурти: французький Thuillier trio,  польсько-американський експериментальний проект Auguscik-Kinior-Makaruk Trio та єгипетські гульвіси Hot Potato Project.

Thuillier trio відзначається передовсім незвичним складом: туба, тромбон і ударні. І якщо склад диктує звучання у багатьох випадках, то в цьому – щонайбільше. У переважної більшості груп басову партію виконують на бас-гітарі, рідше – на контрабасі. Тут же їх місце замінила туба, і тромбону, відповідно, дісталася роль сколюючого інструменту.  Але головний ефект забезпечує, звісно, не склад інструментів, а те, що група з ними робить. По-перше, їх композиції максимально різнопланові за настроєм і реверансами у бік тих чи тих жанрів – від класичного свінгу до фрі-джазу. По-друге, їх відзначає дуже ніжне поводження з інструментами і вухами публіки, складалось навіть враження, що вони бояться надто сильно дмухнути у свої інструменти. Через це, а також і через мінімум інструментів їх музика звучить напрочуд атмосферно (що не гарантує їй прозорості для слухача, від якого потребується тонка чуйність для сприйняття. Але по-справжньому група "порвала" публіку, виконавши «Червону руту» з двома імпровізаціями на неї. Мораль – хочеш сподобатися львів'янам – зіграй на їхньому не музичному, а патріотичному чутті.

За ними виступили  Auguscik-Kinior-Makaruk Trio – такі собі польські "Massive Attack" у складі вокалістки Ґражини Аугусцік, електронника Діаріуша Макарука та акустика–мультиінструменталіста Влодзімежа Кіньора. Це тріо теж не вміщається у межі жанрових означень, працюючи на стику джазу, world music і експериментальної електроніки. Від джазу там – партії саксофону і частково вокалу, від world music – вокал і перкусія, а електронні інструменти то забезпечують цьому всьому надійну підкладку, то трансформують оригінальний звук до непізнаваності. Мабуть, так би звучала Bjork часів альбому "Telegram", якби з нею разом грали Пітер Гебріел і Катя Заволока.

Заваершили суботній концерт фанковими ритмами єгиптяни Hot Potato Project.

Недільного вечора фестиваль закрили дансько-польський гурт Off-Quartet та литовські Mint Digital. Off-Quartet, у складі гітари, труби, контрабасу і ударних, виконували контемпорарі з унікальною на цьому фестивалі джазовою гітарою і просто фантастичними барабанними соло.

Цікавим моментом у них є використання гітари переважно як солюючого, а не гармонічного інструменту, що веде рівноправний діалог із тромбоном.

ArticleImage_5_55067.jpg

На завершення виступили гості з Литви Mint Digital, які привезли із собою не тільки експериментальну суміш поп-музики, джазу та електроніки, а й віджея, який супроводжував увесь виступ візуалізацією – попри професійність і титулованість, відеоряд не особливо вражав, якщо чесно. Віджей загравав з комп'ютерною естетикою ранніх 90-х, але не завжди попадав у резонанс із музикою, та й переходи між сюжетами в нього були надто вже грубими. Зате це була єдина група на фестивалі, яка намагалася розважити публіку візуальним шоу. Подібними до них були хіба що фрі-джазовики.

Як підсумок варто сказати, що цей фестиваль видався цікавішим, ніж попередній за кількістю представлених навколоджазових експериментів. Кілька мейнстрімових проектів приємно розбавляли інтелектуально насичений фестиваль легкими звуками, однак все ж не визначали його загального тренду. Схоже, до речі, що "Дзиґа" своїми джазовими фестивалями виховала львівського слухача, щоби він став досить вибагливим і відкритим до нового. З одного боку, більшість об'єктивно хороших проектів викликали належну відповідь та увагу, і тільки з фрі-джазових виступів народ продовжував виходити – і то в меншій кількості, ніж минулого року. З іншого – ті нечисленні слабкі виступи, які таки мали місце, також отримали адекватну відповідь – спорожніння залу. Що ж, "Дзиґа" взяла на себе освітню роль і достойно її витримує.  А це викликає принаймні повагу, чи не так?

 

efandy – дописувач, Сумно, Zaxid.net, працівник фестивалю Jazz Bez

світлини: Костя Смолянінов, Славко Непик, Петро Задорожний